Мешканці Новотошківського рятувалися від обстрілів у підвалах, де ховали і новонароджених немовлят, і домашніх тварин. А тиші немає досі.

Живемо ми удвох із чоловіком. Чоловік після інсульту паралізований лежить, два з половиною роки без руху. Я за ним доглядаю, наше життя таке.

Коли почали літати снаряди на селище, ми й побачили, що війна почалася. Спустилися в підвал і півтора місяці не виходили звідти. Грубку в підвалі поставили. У проміжках, коли обстрілів не було, вискакували в сараї, брали вугілля, дрова й топили. Під обстріл потрапляли теж. Як згадаєш, так і мурашки по шкірі! Люди в підвали стрибали, а за ними – собаки, корови, свині...

Пригадую, як ми перебували в підвалі й опускали туди новонароджених діток. Я ніколи цього не забуду. Коли з пологового будинку тільки привезли сусідську дівчинку, ми цей конвертик опускали в підвал. Ці епізоди краще не згадувати...

Снаряди падали під вікнами. Залишилися ми без скла, без вікон, без дверей, без нічого. Усе це нам відновлювали.

Люди в підвали стрибали, а за ними - собаки, корови, свині

Селище зруйноване, досі повністю ще не відновилося. Але все одно, хоч трішечки вже тихіше в нас.

У безпеці ми себе не відчуваємо, тому що однаково йдуть обстріли. Не такі, звичайно, як у 2014-2015 роки, але на селище прилітає. Повної тиші в нас ще немає.