Коли бомбили нас уперше, я пам’ятаю. Хоча й зараз бомблять. У підвалі сиділи півроку, напевно, у темряві й вогкості. І голодні були, і без води. Ну хоч чоловіки нам хліб якось діставали, а решта...

І голодні були, і без води

Усю війну цю забути б. Хотілося б, щоб діти до мене приїхали. Ми вже старі, хворі люди. Добре, хоч гуманітарна допомога допомагала, рятувала від голоду. Шматок хліба був, якась крупа, суп можна було зварити, спекти щось.

Про війну складно говорити, хто не був, той і не зрозуміє. Згадувати такі речі не хочеться, плакати хочеться.