Шеховцова Олександра, 16 років, КЗ НВК «Гарант», м. Лисичанськ

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

Про війну завжди тяжко говорити. Я пам’ятаю, як після закінчення другого класу, на початку літа мої батьки зібрали речі, документи, і через декілька днів ми поїхали з міста. Пам’ятаю, як за декілька днів до того, як ми мали поїхати, почали стріляти не сильно, но вже було добре чути.

Був вечір, моя мати дивилась у вікно і сказала: «Дай Бог, щоб нам не прийшлося їхати прямо зараз». Саме у той момент я почала розуміти, що відбувається. Чула розмови батьків з бабусями, їхні розповіді про те, що відбувається. Це був якийсь жах. Мій дідусь поїхав з нами, після декількох днів він не зміг сидіти, зірвався і поїхав до бабусі.

Люди сиділи у погребах, сховищі, боялись вийти на вулицю, щоб банально купити собі їжі. Дуже страшно про це згадувати і розуміти, що ти нічого не можеш зробити, крім того, як чекати і сподіватись на краще.

Немає нічого дорожчого, ніж людське життя, на війні загинуло дуже багато ні в чому не винних людей. У тому числі і солдатів. Страшно уявити, скільки родин втратили синів, мужів та батьків.

Зараз на вулиці 2021 рік, війна ще триває, вона нікуди не ділась, але вже стихла і стало набагато краще. Стріляти стали не так сильно і майже нечутно. Люди знову можуть повернутися до свого старого життя, спокійно гуляти, жити, подорожувати.

Звичайно, наслідки залишилися, багато чого зруйновано, багато людей виїхало і не повернулося, квартири і будинки залишилися пустувати, на підприємствах, які припинили роботу через війну, і досі вибиті вікна.

Мир для мене – це коли в країні немає війни, люди вільні, здорові та живі. Я сподіваюсь, що у найближчий час ситуація в країні вирішиться і наступить повний мир.