Перший день війни був дуже страшним. Я не знав, що робити, боявся кожного звуку і вибуху. Не міг доїхати до мами яка живе у Ворожбі. Ніхто не розумів, що відбувається і як жити далі. Потім обстріли стали сильнішими, ракети і снаряди летіли всюди. У будинках вилітали вікна, руйнувалися дитячі садки і лікарні. Магазини та аптеки закрилися, світла, газу і води не було довгий час. Люди страждали, багато хто отримав поранення. Навколо літали ракети і всі види зброї, місто повільно руйнувалося.

Я ставив собі запитання - навіщо росіяни прийшли на нашу землю? Відповіді не було, тільки страх і біль.

Я працюю у спортивній школі. Поки працюю, колектив нікуди не роз’їхався. Дуже хочу, щоб настав мир і всі були щасливі. Щоб ніхто більше не боявся і не страждав. Це був найважчий час.