Перший день війни я запам'ятала назавжди. Був ранній ранок. Я прокинулася від сильного звуку - ніби щось ударилося об землю. За кілька хвилин усе стало зрозуміло: почалася війна. Не десь там, а в нас. У моєму місті. У мене під вікнами.

Спочатку був шок, потім - паніка. Люди шукали їжу, воду, ліки. Потім і шукати стало ніде - все було закрито або знищено. Місто почало вимирати. Обстріли йшли щодня. Залишатися в будинку було небезпечно, в укритті - страшно і холодно. Але іншого виходу не було. Кілька тижнів ми просто виживали.

Снарядами розбило будинки на моїй вулиці. У моїй хаті вилетіли вікна й двері. Потім я зрозуміла, що треба виїжджати. Дорога була важка, але ми вибралися.

Тепер я в Кропивницькому. Начебто в безпеці. Але все, що дорого, залишилося там. Там мій дім. Там мої спогади. Я сподіваюся, що все це не назавжди. Я мрію про той день, коли зможу повернутися. Коли в моєму місті знову буде мир.