Коли все почалося, то я подумала, що це помилка. Ну, не може бути такого. А потім – вибух. Земля затремтіла. Усередині все обірвалося. Обстріл став частиною кожного дня. Світло відключили майже відразу, воду давали потроху, газ зник. Місто завмерло. Магазини були розграбовані. Люди шукали хліба, ліків, дитячого харчування. Ми ділилися всім, що ми мали. Хтось помагав, хтось просто плакав. Я не виїжджала. Хотілося триматися за будинок, за те, що було збудовано роками.

Ситуація погіршувалась, тож іншого виходу не було. Потрібно було евакуюватись. 

Зараз я в Київській області. Тут і планую жити. Хочу, щоб закінчилась війна і мої діти були здоровими.