Тамару шокувало те, що росіяни зайшли в її село і стріляли по мирних жителях просто заради розваги

У мене був свій будинок, свій двір, город, хазяйство. Як не стало чоловіка, тримала кізочку, курей, качок, кролів. Поки був живий чоловік, то тримали всяке хазяйство: і корів, і свиней. А як не стало чоловіка, то вже сама як могла, так і працювала. 

Брат з Миколаєва о шостій ранку мені подзвонив і сказав: «Тамаро, нас бомблять». А до нас окупанти зайшли, по-моєму, 14 березня. Ще тоді пенсія в нас була - поштарка привезла, а вони вже були у нас. Швиденько до нас добралися. Я чогось сподівалася: кому ми потрібні? А тепер їх не видвориш звідти. 

Електрика там була з перебоями, а газ був постійно. Вода була, тому що в нас своя свердловина у дворі. А як світла немає, то й води нема. Був дефіцит продуктів. Але ми вже в такому віці, що звикли мати запаси. Борошна трішки було, круп. А картопля, цибуля – усе це було своє. Давали росіяни по пів кіла рису, гречки, пачку 400-грамову макаронів та кіло чи два борошна. Це було на початку травня, коли ще було щось своє. 

Найбільше шокувало те, що вони стріляли по мирних людях. Люди виходили саджати городи, а росіяни згори по них стріляли з танків. До наших сусідів прилетіло три снаряди. Мені - на межу, а їм - на город. Такі ями були! 

Побило мені шифер на сараї, на кухні літній, два вікна розбило. Снаряд летить, осколки падають на землю – і не знаєш, що робити. А ще шокувало, що вони росіяни жіночку коло нас зґвалтували. 

Дуже було складно виїхати. Окупанти з кожної людини вимагали 200 доларів, щоб випустити машину. Але ми все-таки виїхали. Ми наймали людину, і вона нас вивозила. Організованої евакуації не було. Мої діти поїхали в Кривий Ріг 7 квітня, а я до них приїхала 8 травня. Я вже їхала, можна сказати, до дітей, у безпеку. У мене був котик улюблений, але він побоявся в ящик залазити - втік від мене, зараз живе в сусідів. 

Там один чоловік наглядає за моїм подвір’ям. У мене залишилося десяток курочок і три качечки, то він їм водичку дає. Поки ще в мене є там пшеничка, то він їх годує. Я ж посадила город, то він і картоплю копав, і цибулю. Копав, поки міг, а тоді не став, бо сильно стріляли.

Хочеться, щоб швидше війна закінчилась, і ми могли повернутись додому.