Дуже страшно було, коли сказали, що війна, що агресор напав. Усі переживали. Але думали, що, домовляться, сподівалися на краще. Та все одно було страшно. 

Були проблеми з ліками. У нас же вже болячки є, і потрібні ліки. Тоді ще водичка була. Була своя криниця у дворі. А виїжджати вже було важко. Треба було свій транспорт мати або шукати когось. Щодо їжі, то була гуманітарна допомога. А магазини вже були зачинені.

Ми онуків рятували. Вирішили, що треба евакуюватися. У нас п’ятеро онуків, усі ще маленькі - школярі, от ми й вирішили виїхати. 

Слава Богу, тепер вони всі тут. Приходять до нас, ми їх на тренування водимо. Внучата допомагають відволікатися.

Нам люди місцеві допомогли житло знайти. Дякуємо всім за те, що підтримували як могли: приносили і продукти, і речі, і посуд. 

Хотіла б, щоб своє житло було, щоб мир настав, щоб перемога була, щоб онуки і діти здорові були. Бо здоров’я вже підірване.