Ми з Херсонської області. Мали господарство, а після війни нічого не стало. Звичайно, село, яке було до війни, і зараз - це не зрівняти. Деяким людям немає куди повертатися. Ми дуже багато чого втратили. А нажити дуже тяжко.
Шокувала війна, вибухи. Прилітало в село, дуже гучно було, дуже сильні вибухи. Село майже зруйноване, багато хто не повернувся. Мабуть, ніхто його відбудовувати не буде.
Ми не збиралися виїжджати. Це спонтанно було. Тітка виїжджала і нас вивезла у Кривий Ріг, а звідти - на захід України. Там чоловіка бабуся живе, ми до неї поїхали. Нас там дуже гарно прийняли. Дали безкоштовно будинок. Люди приносили, хто що міг, продуктами ділилися. Люди допомагали.
Вже повернулися додому. Зараз у нас більш-менш нормально, а що буде далі - не знаємо. Можливо, доведеться ще кудись їхати.
Нам допомагають, харчів у нас вистачає. Води у нас в селі взагалі немає - у нас башня. Ми їздимо набираємо там. Навчилися справлятися зі стресом. Ми сильно такого нічого не бачили - коли почалися обстріли сильні ми вже виїхали.
Дуже хочеться, щоб війна скінчилася.
