У перший день війни люди почали виїжджати з міста. Хтось знімав гроші у банкоматах, хтось побіг на роботу за трудовими книжками. Я не збиралась виїжджати, тому що у 2014 році залишалась вдома, ходила на роботу. Я думала, що цього разу все повториться, але обстріли були сильнішими. Я була у сватів. Вони мене підтримували морально. У місті не було світла, води і газу. У мене був колодязь. Люди приходили до мене по воду. 

Мій син домовився про виїзд. Так я покинула рідне місто. З труднощами я пораюсь завдяки рідним. 

Зараз я живу в Кременчуці. Хочу, щоб війна закінчилась, а у наших дітей були домівки.