Мені 43 роки. У мене є дружина і три сини. Ми жили в селі Рубанівка Херсонської області. 

Коли російська армія заїхала в Херсонську область, почалися обстріли. Ми півтора місяці прожили вдома, а потім виїхали в Запоріжжя. Батьки залишилися на окупованій території. Вони не захотіли виїжджати.

У дорозі не було проблем. Ми виїхали у квітні. Тоді ще пропускали, тим паче з дітьми, а в нас їх троє. 

Я залишив сім’ю в Запоріжжі, а сам возив гуманітарну допомогу. Приїздив у Рубанівську сільську раду, там мені давали список продуктів і ліків, які потрібно привезти. Я їздив по волонтерських організаціях і збирав там все, що міг. 

Останнього разу росіяни, які стояли у Василівці, сказали мені: «Годі вже возити. Нехай купують російське». 

Я їздив на окуповану територію багато разів і знаю, як там небезпечно. Але влітку люди почали туди повертатися, бо дорого винаймати житло. 

Надіємося, що війна скоро закінчиться.