У нас в Петрівці не стріляли. Але коли я перший раз була у дітей в Щасті, то потрапила під обстріл. Снаряди лягали від хати до хати, поруч. І ми заскочили з онукою в туалет, тому що це єдине безпечне місце було. Навпроти цієї кімнати стіна, а не вікна, як в інших кімнатах або на кухні. Ми заскочили, і я її обняла, притиснула до себе і молилася, щоб нас це минуло…
Слава Богу, що в наш будинок не потрапило. А потрапило в сусідні будинки, там дах провалився, стінка обрушилася, а у нас в будинку тільки вікна повилітали.
Ось тоді я в перший раз відчула жах і страх. Якраз зять мій повертався в цей час з роботи разом з іншими людьми. І вони на животі повзли по снігу, по льоду... зима була. Люди падали в сніг, щоб якимось чином залишитися живими під обстрілами.
