У 2014 році мій будинок пошкодило обстрілами. Я його відновила, але не думала, що війна прийде на мою землю знов. У день повномасштабного вторгнення я була вдома. Почула вибух, і мені стало все зрозуміло. В березні росіяни активно почали наступати. Не було води й світла. Я набирала воду в криниці. Хліб привозили та видавали одну буханку на родину. 

Я була шокована, коли окупанти розстрілювали евакуаційні автобуси. Осколками било людей в автобусі. Мертві тіла діставали та клали на вулиці, а нові люди сідали та їхали з міста. Це був жах. Росіяни нікого не жаліли. Багато людей не могли психологічно пережити те, що відбувалось.

Два моїх знайомих чоловіка повісились у власних будинках. 

Зараз я живу в Києві. Мої брат і тато воюють в ЗСУ. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і я їх побачу.