Мені 86 років, я вже людина віджита. У перший день війни був страшний страх.

Шокувало, що люди гинуть ні за що ні про що, будинки руйнуються. Я постраждала – кришу побило, два вікна розбило. Перший час газу не було до самого нового року, сиділи в холоді, тоді часто вибухи були по місту. Я не виїжджала. Куди я поїду? Якось треба виживати. У мене інфаркт був, бо тут - стрес за стресом.

Волонтерам дякую: вікно вставили, кришу полагодили, допомогу надавали, речі давали.

Багато хто виїхав, деякі на захід України, деякі - аж в Швейцарію. Донька в Черкаську область виїжджала, але повернулася, бо боїться мене кидати.