Війна мене з дітьми застала вдома. Лисичанськ почали обстрілювати з першого дня війни. Я була в паніці й не знала, що робити. Нам нічого не залишалось, як ховатись від обстрілів у підвалі. Там ми прожили місяць. У місті постійно було чутно обстріли та розриви снарядів. Люди гинули прямо на вулицях, будинки руйнувались на наших очах.

Гуманітарна катастрофа охопила Лисичанськ. Ми опинились у пастці: магазини не працювали, воду доводилось набирати у криниці. Коли не могли вийти на вулицю, топили сніг.

Я з дітьми виїжджала з Лисичанська евакуаційним автобусом. Із собою не взяла нічого, довелося залишити і домашніх тварин. Один мій песик загинув. 

Зупинились у Полтаві. Сюди приїхали навмання, бо бігли від війни, куди очі бачать. Я працюю онлайн, але грошей не вистачає. Чекаю миру та повернення додому.