Після початку бойових дій Оріхів постійно перебував під обстрілами. Любов допомагала нужденним, що опинились у пастці війни. 

До війни я працювала директором будинку дитячої творчості, добре знала місто, людей, дітей. Коли почалася війна, наш заклад було зачинено. 

У перші дні війни я взагалі не знала, що робити. Довелося облаштовувати захисні споруди. Тоді ще не було ЗСУ, були лише ТРО. Я пам’ятаю, як роздавала автомати разом із воєнкомом. Почалися перші обстріли, все горіло. Люди гинули просто на очах. Я півтора року прожила в підвалі свого будинку. Це був постійний страх, голод і холод. Кожен день - людське горе і біда.

Я пішла в міську раду і сказала: «Я готова працювати, робити все, що скажете». І залишалася там до 8 червня. Ми відкрили «Пункт незламності», я розвозила гуманітарну допомогу, буржуйки та інше, щоб забезпечити умови проживання в місті. 7 лютого був перший приліт у «Пункт незламності», а потім - прямі влучання. 

Поруч зі мною загинуло семеро людей, а я просто дивом залишилася живою. У мене була сильна контузія, місяць реабілітації.

Одного разу я забрала собаку, яку покинули, і назвала її Перемогою. Вона дуже схожа на Патрона. Під час обстрілу я підійшла до неї, щоб узяти на руки, і вийшла з того місця менш травмованою, ніж могла б бути. Вона врятувала мені життя, і я врятувала її.

Зараз я живу в Запоріжжі, винаймаю квартиру, продовжую працювати волонтером: їжджу в Оріхів і сусідні неокуповані села, приводжу гуманітарну допомогу, допомагаю внутрішньо переміщеним особам. Я знаю, де лежачі люди, паралізовані, маломобільні. У січні завдяки друзям очолила фонд «Південь», і через нього співпрацюю з іншими фондами та організаціями.

В Оріхові залишилося понад тисячу людей. У місті багато зруйнованих будинків, які стоять без світла й газу. Культурні та освітні заклади побиті, лише одна школа більш-менш ціла. У підвалах стоять генератори, військова адміністрація постачає пальне, щоб заряджати телефони. Хліб завозять щодня, допомагають волонтери.

Багато людей залишаються через тварин, неможливість оплатити квартиру в евакуації, або прив’язаність до дому, хоч він і зруйнований.

Я мрію, щоб люди повернулись до Оріхова. Багато хто каже: «Що там залишилося? Як його відбудувати?» Але я вірю, що все реально. Мабуть, доведеться спочатку займатися відбудовою міста та створенням модульного житла, бо деякі мікрорайони повністю непридатні для життя. Але я вірю в перемогу і сподіваюся, що наші люди знову житимуть у рідному місті.