Я з міста Маріуполь. У мене було на той час усе: і квартира, і багато друзів. Я жила повним життям, аж поки не прийшла війна. Будинок мій зруйнований, зараз його вже знесли. Я живу у сестри у Рівному. Слава Богу, всі мої близькі живі. Вибиралися ми з Маріуполя з мамою. Батько залишився вдома. Одне житло залишилося, він вирішив за ним придивитися. Важко адаптуватися, але рідні поряд - це найважливіше. Я змогла знайти роботу. Немає на що скаржитися. Але все, що я побачила в Маріуполі, назавжди залишиться зі мною. 

Ми перебували в Маріуполі до 16 квітня. Бачили всі ці обстріли, ховалися у друзів у приватному будинку. Довгий час у нас не було зв'язку. На вогнищі готували їжу. Хліба не було. Коли з'явилися "асвабадітєлі", вони роздавали хліб, за який люди билися. На це було моторошно дивитися, але я людей розумію, бо їм не було що їсти. Російські військові кричали, стріляли в повітря - показували свою владу. 

Мої сестри попросили вивезти нас з Маріуполя людину, яка ризикнула всім, щоб нас там знайти. Наш район був оточений: туди не пускали, тому що там тривали запеклі бої. Ми бачили все: і трупи цивільних людей, і наших військових, і не наших військових. Все бачили.

Коли ще будинок не був зруйнований, люди допомагали один одному. Всі разом носили дрова, шукали воду, ходили далеко до криниць. Люди згуртувалися. Багато хто каже, що в Маріуполі чекали на "рускій мір", але в моєму оточенні жодна людина його не чекала. Як могли, один одного підтримували, всі сусіди. Якщо комусь влучала міна в будинок, ми йшли всі разом розгрібати завали. Навіть у такій важкій ситуації люди залишалися людьми. 

Я намагаюся вірити, що все буде добре. Але ще дуже важко, це все болить. Душа болить за рідним домом. Як би тут гарно не було, але ми в гостях. Поки в Маріуполі рашисти, бажання туди повертатися ніякого немає. Я розумію людей, які там залишилися, бо в кожного була своя причина. Я не можу засуджувати також тих, хто навіть вирішив туди повернутися, але поки по моїй землі ходять чоботи окупантів, я не в силі навіть туди з'явитися. Я їх ненавиджу і боюсь. До наших військових, навпаки, є довіра і повага.