Михайлушкін Святослав, учень 8 класу Комунального закладу "Вінницький ліцей №23"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Воронич Юлія Віталіївна

Моя Україна майбутнього

Сьогодні моя батьківщина переживає не прості часи. Немає жодної людини в державі, на яку б не вплинула війна. Зміни відбулися в усіх сферах життя. Але найпомітніше це те, як змінились люди. Загальне горе об’єднало і згуртувало нас. Ми почали більше цінувати свій час, ставитись уважніше один до одного і помічати маленькі дрібниці, повз які проходили раніше байдужими.

Ми почали більше радіти простим речам. Людське тепло стало найціннішим ресурсом.

Раніше я уявляв Україну як безкрає пшеничне поле до самого небокраю, із синім небом над ним. Поміж золотих, тяжких колосків причаїлися тендітні волошка. Зараз це поле витоптане, колоски почорніли, квіти посохли.

Та я впевнений, що, завдяки нашому потенціалу, нашій мужності і вірі у власні сили, ми пройдемо і це випробування. Ми – українці, ми сильна нація.

Україна історично вже пройшла чимало випробувань і довела, що, не зважаючи на обставини, ми все подолаємо. Наші люди це головне багатство. Ми здатні подолати усі перешкоди заради нашої спільної мети. Ми не впадемо, ми станемо ще сильніші. Ми розумні, працьовиті, у нас не бракує таланту.

Кожен із нас робить свій вклад у перемогу, не зважаючи на вік, стать, погляди на життя.

Нам непросто, але ми вистоїмо! Наше поле знову стане золотим. І на ньому знову зацвітуть волошки і червоні маки, як нагадування про людей, які зробили найцінніший вклад у нашу перемогу.