Страднік Віталій, 11-б клас, Дачненський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання — Мальцева Інна Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Той самий ранок. Як і завжди, я прокинувся, приготував чай, відкрив новини. Але в той день, 1000 днів тому, світ змінився. Війна, яку до цього можна було відсторонено спостерігати на екрані, раптом стала нашою реальністю. Все, що вчора здавалося важливим, миттєво втратило значення, бо почалося нове життя – життя у війні.

Відчуття страху прийшло миттєво і було абсолютно новим для мене. Страх війни, такий неосяжний і неконтрольований, проник у все. Кожен звук, кожен шурхіт за вікном – усе здавалося загрозою.

Спершу не вірилося, що війна може трапитися в моєму житті, у моєму місті. Це відчуття, що реальність перевернулася з ніг на голову, залишалося зі мною надовго.

Місяці йшли, і кожен день приносив новини, яких не хотілося чути, але поступово, крок за кроком, усе стало буденністю.

Ранкові сирени, новини про обстріли, порожні вулиці й темрява в квартирах – усе це стало звичним.

Найстрашніше у війні, що вона має здатність поглинати, зливатися з повсякденністю. І ось я вже звик. Став звикати, що страх і тривога – постійні супутники. Це було страшно усвідомлювати: людська психіка здатна адаптуватися навіть до найжахливішого.

Іноді прокидаєшся і думаєш: "Хіба таке може відбуватися в теперішній час?".

Світ навколо живе своїм життям: люди планують подорожі, відвідують концерти, а десь в інтернеті вже продають нові гаджети і обговорюють кіноновинки. А в нас тут кожен день – це чергове випробування.

Важко усвідомлювати, що інші живуть "нормально", тоді як твоє життя залежить від того, в якій бойовій зоні твій дім і наскільки далеко від нього пролягли останні обстріли.

З кожним днем всередині росте одна мрія. Як же хочеться, щоб все це закінчилось. Бажання миру стало головним, найсильнішим у моєму житті. Я уявляю, як одного разу прокинуся і побачу новини, в яких говорять не про обстріли, а про відбудову. Я мрію вийти на вулицю без страху, без постійної тривоги. Мрію знову планувати своє життя, як це було до війни, будувати плани без страху, що щось зруйнує всі твої сподівання.

1000 днів війни стали моїм шляхом, дорогою, якою я змушений іти разом із мільйонами інших. Ми стали сильнішими, загартованішими, але ніхто з нас не забув, як це – жити мирним життям. Ми всі продовжуємо йти вперед, кожен на своєму місці, працюючи й допомагаючи один одному, з надією, що колись ці тисячі днів стануть минулим. І цей довгоочікуваний ранок прийде – ранок, в якому пануватиме мир.