Божик Катерина, 1 курс, Галицький фаховий коледж імені В’ячеслава Чорновола

Вчитель, що надихнув на написання есе - Безкоровайна Марія Любомирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Спить тихо в ліжечку дівчисько

І бачить лепські сни, барвисті.

І ні на хвильку в сновидіннях

Не з’явиться вона у тінях —

Непроглядна, непривітна

Душі жодній в цьому світі.

Страшна, огидна і бридка - 

Війна.

Бач, вже знає таїну вона - 

Не добереться боротьба у ці поля.

Бо ж як треба загубить світу нить,

Щоб перерізать життя в одну мить

І старечі, і малечі - взяти гріх

І забрати на той світ їх усіх.

Ні! Такого буть не може.

У 21 сторіччі то негоже - 

Час настав цивілізацій,

Президентів й демократій.

Тож, спить солодким сном вона,

Та недовго в сяйві мрій була.

Потвора до будинку підійшла.

Ота, огидна і страшна.

Без запрошення поріг перейшла

І почалося - війна.

«Росія напала,

Боротьба розпочалась!»

 - По новинах лунало.

Прокинулось від сну дівча:

«Невже це дійсно сталось?

Невже реальною безпека лиш здавалась?» - 

В думках їй розривалось.

Аж зирк по хаті - 

Всюди галас, метушня,

В повітрі - хвилювання.

Непевність зразу відійшла

І зникли всі вагання.

А в коридорі вже пани,

Саквояжі та сумки,

Стояли з пишними боками,

З наповненими животами - 

Аж хрускотіли від речей.

Та не судилося ще їм

Поїхать в подорож далеку,

Чи то в Нью-Йорк, чи в Мекку,

Подалі звідси - у краї

Без кровопролиття, війни.

Аж ось, зненацька, з-за небес

Почувся гуркіт грому…

Ба ні! Не грім то був - 

Було щось незнайоме.

Не він літав від хмар до хмар,

Не він ніс до землі удар - 

То вибух був ворожий.

Бринів негідник тут і там,

Порушив тишу Божу.

Враз острах поселивсь в душі

Маленької дівчини.

Заворушилися думки зрадливі:

«Що буде в цей час з нами,

Коли земля розходиться

Під нашими ногами?»

Нараз знадвору голос мамин

Привів дівчиноньку до тями.

І полетіли разом всі:

Вона і тато, й мама,

Бабуся й дід, а ще коти - 

Всі разом до підвалу.

Вже в перший день ці нелюди

Все місто в руки взяли.

Свободу й волю цих країв

В кайдани закували.

Й відчули жителі тоді

Весь холод тіні від руки,

Навислої над ними.

Не стало місця для розваг

І радощів пестливих.

Паскудна паніка, немов туман,

Місцину огорнула - 

І махом вся громадськість

Десь розум свій забула.

На кожній вулиці людей

Схопила лихоманка.

Лиш одиниці вирватись змогли

З цієї пастки.

В крамницях в мент полиці

Відчули легкість вітерцю - 

Забрали всі дрібниці:

І помідори, й рибу, й каші,

І булку, й хліб, й лаваші.

Пустими стали банкомати - 

Нема грошей, щоб зберігати.

Всі миттю в баки наливали

Пальне аж до самого краю.

І в ситуації такій, нелегкій

В родині дівчини дилема - 

Десь взяти кошти гостра потреба,

Бо все картка захищає,

Але віддати не бажає.

Не здатна, бідна, взяти,

Чого не може існувати,

Оскільки всю готівку

Вже забрали у кишені

інші люди - 

Бач, родині вже не буде.

Однак рятунок підійшов

У досить дивній формі.

Вона згадала - гаманець,

Весь накопичень повен.

Сяйнула думка в голові

Та все як закрутилось - 

Рішення ураз зʼявилось:

«Лиш гроші треба

І зникне ця проблема».

Ось так одна маленька справа

Родині порятунком стала

В момент, коли здавалось - 

Все пропало.

Тих трошки грошеняток,

Хоч і здавалося - ніщо,

Насправді всім було

В тяжкую і гіркую хвильку.

Отож, потрібно памʼятати,

Що у такі скрутні часи,

В яких ми вимушені жити,

Ми мусимо назустріч йти

Усім, а особливо тим,

Хто жертвує заради нас

Життям своїм.

Від мене низький вам уклін.