Місто, в якому, ми проживаємо, знаходиться за 40 км від кордону. Ми відразу зрозуміли про початок війни. О 5:00 почули вибухи і гул літаків. О 8:00 містом уже їхали танки. З перших днів наше місто було у повній окупації і повній ізоляції, майже відразу були підірвані усі мости. Прилавки магазинів стали пусті. Відсутність продуктів харчування, ліків і засобів гігієни. Можливості виїхати практично не було,  в зв'язку з відсутністю логістики та палива.

Був страх за життя дітей, паніка, відчай. Згодом чоловік вступив до лав ЗСУ, і до цих почуттів додалося ще й хвилювання за його життя. Депресивні стани, апатія, постійні сльози - це ті стани, що зараз відбуваються на постійній основі.

Спершу був  неймовірний страх, який сковував, навіть, кінцівки. Далі - це вибухи, від яких так тремтіло тіло, що я досі пам'ятаю це. А потім найважчим був пошук продуктів. 

Лялька-мотанка, яку ми зробили з дітьми у період війни, як оберіг нашої родини. Саме в цей період хотілося повернутися до наших витоків і зробити особистий оберіг.