«Лягаєш і думаєш: встанеш чи ні?

Це була неділя, 15 червня [2014 року]. Ми були на вулиці, із-за лісу вилетів вертоліт і кинув дві бомби на міст. Міст був непоганий... Більше нас не пускали через міст.

Це вам не Велика Вітчизняна війна. Солдат у селі не було, вони в кінці села, можна так сказати, по околицях. А коли стріляли, танк заїжджав на середину вулиці. Бахнув пару разів і далі покотився.

Куди їхати? У місто? Там те ж саме було...

У самий будинок [нам] не прилітало, але поруч влучало. Дах увесь був розбитий. Щоправда, шифер дали й дерево, щоб [ми] дах зробили.

Лягаєш і думаєш: встанеш чи ні? Тоді в нас бомбили від і до. Потім, щоправда, трохи менше, але... Бувало, якщо постріляли, значить, через 10 хвилин чекай відповідь. Треба було бігти швидко в підвал. Лягали одягнені, бо не знали... А чуєш – засвистіло, значить, треба вже ховатися. Світла не було, напевно, цілий рік. Зиму, знаю точно, не було.

Топили старі печі, які до цього 100 років, напевно, не топилися. У нас же газ був, провели перед війною у 2007 році, але його досі немає.