В перший день повномасштабного вторгнення мені хотілося, щоб новини про війну виявилися неправдою.

Їжа і комунікації – все було. Але літом щодня були обстріли і загиблі.

Ображає, що ми нікого не звали до себе, а грубі зухвалі люди прийшли нас «визволяти».

Коли одного разу по сирзаводу поруч із нами прилетіла ракета, ми вирішили виїжджати. Пунктом призначення свого маршруту обрали Полтаву. Там дівчина-волонтер дозволила пожити в її квартирі. Дідусь наш не схотів виїжджати, залишився в Золочеві.

Я соціальний педагог за освітою, тому намагаюся підбадьорювати рідних. Сподіваюся, що ми повернемося додому.