Мій син у свої 13 років не бачить і не розмовляє. Він потрапив в автокатастрофу ще немовлям. Вижив, але щодня на волосинці від смерті.
Я досі не можу спокійно пройти повз те місце, де сталося ДТП. Як зараз перед очима події 13-річної давнини. Саме тут на здоровому майбутньому мого сина поставили хрест. Водій пішов на подвійний обгін, не впорався з керуванням і врізався в нас. Бічною стороною машини дитині розбило череп. Данилу був усього місяць від народження, він дістав сильну травму мозку. Лікарі видалили третину головної лівої півкулі. І ось тепер Данило не розмовляє, нічого не бачить. У будь-який момент можуть початися напади. Він водночас не втрачає свідомість. Усе його тіло стискає судома. І він терпить цей біль.
Чоловік і батько Данила нас покинув. Я не працюю, тому що постійно із сином. Мої батьки отримують скромну пенсію, грошей нам не завжди вистачає навіть на хліб, а на лікування потрібні тисячі гривень. Ми не можемо жити без протисудомних ліків. Це для сина життєво важливо, бо якщо не буде таблетки й почнеться напад, то дитина просто помре.
Ми живемо в Куйбишевському районі Донецька. Наша вулиця всього за два кілометри від розбитого аеропорту. Як стемніло – тиші вже немає. Навколо розбиті будинки, посічені осколками. На нашій вулиці загинув житель, двоє були поранені. Тут жила моя хрещена з донькою, вони були поранені. Зараз ми достеменно не знаємо, де вони.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.