Війна застала мене у Ворожбі. Мені 58 років. Чоловік із першого дня пішов на війну добровольцем. Наразі він вважається безвісти зниклим. Пішов на завдання і зник. Зараз я в Бурині. Виїхала чотири місяці тому.

Вдома я якось справлялася. Була своя картопля. Магазини не закрилися, щось та й було. Ліки через волонтерів діставали на перший час. Але в мене потреби в ліках, слава Богу, не було, обходилася своїми запасами. Хліб також був. Виживали як могли. 

Зараз у Бурині спокійніше, але сусідні села за 20 кілометрів стирають із лиця землі. І нашу Ворожбу також.

Як на мене, хай би війна хоч і завтра закінчилася. Дуже хотілося б знайти чоловіка. А взагалі, дивлюся на все, що робиться, і думаю, що війна затягується надовго.

Хочеться, щоб чоловік був поруч, живий і здоровий, і в дітей було все гаразд. А в першу чергу хочу щоб закінчилася війна і повернулися всі рідні: чоловіки, брати. Про майбутнє поки думок немає, бо майбутнє росіяни в нас забрали.