Коли почалася війна, Наталя працювала в Оріхівському РЕСі. Вранці повідомили - “війна”, і енергетиків відпустили додому. За кілька днів у місті пролунали перші вибухи. Люди ховалися по підвалах, готували на буржуйках, чекали, що все швидко закінчиться.

Син пані Наталії просив її виїхати, але жінка не могла залишити дім. Бачила зруйновані багатоповерхівки, вигорілі квартири, пусті вулиці. Пізніше ракета влучила в її будинок: «П’ятий поверх впав на другий. Немає даху, балконів, сходів. Квартири нема. Жити мені ніде».

Щодня доходили звістки про нові смерті. Пані Наталя мріє лише про одне - щоб Оріхів знову став містом, у яке можна повернутися.