Надія Авершина починає відлік воєнного часу зі свого ювілею і хоче назавжди забути весь той нещасливий рік, коли літаки літали і кулі свистіли прямо над головою.

У мене день народження був 4 лютого 2015 року – мені виповнилося 50 років. Ми відзначили день народження, і ось буквально десь 6 лютого все це почалося, як в страшному сні.

Коли обстріли були, це взагалі страшно - я бігла, а куди - не знала. Спасибі, чоловік мені крикнув, і я впала, а то кулі свистіли прямо над головою. Ми зі свого городу бачили, як літаки і вертольоти літали. Потім ми стали ховатися в підвал від обстрілів. Це було страшно, дуже страшно! Я весь цей 2014 рік хочу назавжди забути, і щоб ніколи цього більше не бачили ні мої діти, ні онуки.

Коли це все почалося, дуже велику роль зіграла допомога, яку нам давав Фонд Ріната Ахметова. Спасибі, дуже-дуже вона нам допомогла.

Кулі наді мною свистіли, а я бігла, куди очі дивляться

Мрію про мир, звичайно, про один тільки мир.