Гурин Катерина

9-б клас, ліцей "Успіх" Монастирищенської міської ради Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Рудик Людмила Володимирівна

Моя Україна майбутнього

24 лютого 2022 року. Війна. Моя країна. Календар. Листопад 2023 року. 620-й день війни. Думки, мов павутиння, оповили свідомість. Чому? За що? Що таке мир? Невже сьогодні мир – це не реальність, а мрія? Що означає Мир для мене сьогодні? Що ж, він – як невинне дитинство, коли все здавалося барвистим, мов веселка, коли небо було вищим та світлішим, а повітря прозорішим та чистішим. Це коли ти стоїш у саду босоніж, а трава приємно лоскоче твої ступні, промені сонця танцюють у ніжному вальсі, і ти всіма фібрами своєї маленької дитячої душі відчуваєш безтурботність та легкість! Мир – це мамина посмішка, яка зігріває мене в найлютіші холоди…

З початком війни сонце відразу обпалило мою шкіру, такий собі невидимий, але відчутний опік. Болить. Небо, навіть якщо воно світло-блакитне, здається невеселим та низьким, бо десь зовсім недалеко під ним точаться смертельні бої. Мама стала рідше посміхатися… І ти хоч і дитина, але відчуваєш невидимий тягар дорослого життя.

Куди не глянь – скрізь людське горе: зруйновані міста та села, покалічені долі, поневіряння на чужині, безкінечні «живі коридори», де зустрічають в жалобі полеглих воїнів, безкраї цвинтарі в жовто-блакитних прапорах – це лише маленький епізод з нашого щоденного життя.

Часом здається, що це страшний сон… Розбудіть мене хто-небудь! У кожному серці – молитви про наших захисників та якнайшвидшу перемогу. Вірю: вона обов’язково настане. А що буде з нами після перемоги? Чи буде все, як раніше? Відповідь очевидна – ні. Мир буде відчуватися по-іншому. На мою думку, наше майбутнє залежить від того, наскільки ми будемо пам’ятати минуле. Кінець безтурботності, час відповідальності за кожне слово та вчинок. Початок життя, в якому немає місця байдужості, безладу, неосвіченості та ледарству. Надто дорого заплачено, щоб жити, як раніше.

Гадаю, що кожен свідомий українець повинен запитати себе: «Чим я зможу бути корисним своїй новій країні?» Особисто я мрію здобути професію перекладача-синхроніста та разом із кращими речниками України представляти та захищати її інтереси на міжнародному рівні, бо вважаю, що підтримка світу для нас надзвичайно важлива.

Інколи мені здається, що відчуття страху ніколи не залишить мою свідомість. Дуже страшно чути свист ракет над дахом свого будинку та розуміти, що в будь-яку мить життя може обірватись.

Тому моя Україна майбутнього – це країна, де немає страху, а є впевненість, що війна більше ніколи не прийде в наш дім. У моїй майбутній Україні діти не будуть тремтіти та жахатися гучних звуків, а будуть безжурно мандрувати будь-якою стежкою своєї Батьківщини. Маю надію, що в майбутньому моя держава матиме таку озброєну та потужну армію, що ніхто із божевільних агресорів, особливо «кривавий сусід», навіть думки не матиме брязнути зброєю в наш бік.

Хоч які б труднощі не спіткали нас, не хочу бути ніде, окрім свого дому, рідної землі. Тут хочу навчатись, працювати, любити, відпочивати, радіти життю. Бо моя Україна майбутнього – це щасливе місце, де тішить слух рідна солов’їна мова, звучить щемлива мелодія української пісні, оселя пахне бабусиними млинцями, а вночі з вікна чути заколисливе сюрчання цвіркунів.

Одного дня я прокинусь і в рядках новин прочитаю два слова: «Україна перемогла». Не хочу святкування, прагну тиші. Я вийду на вулицю, гляну на рідне небо, вдихну на повні груди мирне повітря і прошепочу: «Дякую за майбутнє».

Що нас чекає далі ? Ніхто не знає. Але я впевнена: після чорної смуги обов’язково настає біла. Все буде Україна!