«У нас уламки були навіть на кухні», – згадує перший день бойових дій Вікторія Марененко. Тоді вся сім’я перечікувала обстріл у підвалі свого будинку. Але снаряд вибухнув неподалік під'їзду, і в квартирі повибивало всі шибки.

Куди їхати? На чужі пороги ступати, де тебе терпітимуть?

Після таких подій Вікторія вивезла своїх дітей до батьків за 200 кілометрів від Щастя. Молодша дочка жінки після потрясінь якийсь час не розмовляла.

Вікторія повернулася додому, щоби заробляти гроші. Каже: «Ночами у підвалах спали, а вдень на роботу йшли».

Після важких обстрілів з міста поїхали жителі і зараз пустує багато квартир. Жінка намагається не сумувати і знаходить радість у простих життєвих дрібницях.