Війна мене застала вдома, у Слов'янську Донецької області. Я минулого року вийшов на пенсію, з 2022 року не працюю, тому що підприємство перестало функціонувати через війну. 

З самого ранку ми ще нічого не знали, приїхали на роботу. Нам повідомили про повномасштабне торгнення війна з боку Росії. Дали команду готувати підприємство до закриття, консервації. Ніхто не очікував, що так довго війна буде. Ми думали, що все швидко закінчиться. 

Моїй мамі 90 років - вона сказала, що нікуди не поїде. І ми з жінкою залишилися через матір. Ми проживаємо в приватному будинку. 

Відразу шокували жорстокості з боку Росії - так вони підступно вони напали. Обстріли до цих пір. До нас також прилетіло в город у 2022 році. Трошки будинок постраждав: вікна, дах, паркан. В людей є і гірше. 

У Слов'янську було в 2022 році тяжкувато: не працювали аптеки, ми замовляли ліки, щоб знайомі передавали. Що могли, ми тут купували. Нам гуманітарку привозили. Зараз тут дуже добре: аптеки, банки працюють, в магазинах і на ринку все є. Мати отримує пенсію, я отримую пенсію, дружина також на пенсії. У нас приватний будинок, є своє хазяйство і овочі з фруктами. 

У нас під Слов'янськом зараз також є обстріли, хоч і не часто. На минулому тижні в підприємство попало, в цеху дах знесло. Кругом розруха і люди гинуть. Бажаю, щоб війна закінчилася якомога скоріше. Ми були б раді, щоб і сьогодні, але тільки не капітуляцією. Хотілося, щоб Україна процвітала, працювали підприємства. Щоб я ще міг трішки попрацювати, поки здоров’я дозволяє, тільки би мир настав.