В перший день війни ми були вдома. Пам’ятаю, як йшли танки, і росіяни лазили тут по вулицях.

Обстрілювали нас  «Градами», і ми з дітками виїхали до Кривого Рогу. 

Коли син мій йшов додому з жінкою і маленькою дитиною двох років, ці тварі відкрили біля них вогонь.

Їсти не було за що купити. Я думала: чи самій поїсти, чи хай діти поїдять. Краще ж, як  діти.

Виїжджали ми своїми машинами з племінником, і син з родичами. У нас дівчинка семирічна мало не померла, ледь відкачали. Виїхали ми до Кривого Рогу. Не було де жити, бо на дві тисячі не проживеш. Пішли ми працювати на поля - то ще й додому висилали гроші, щоб вони могли в підпільних магазинах щось купити. Дідусь і бабуся наші старенькі не захотіли їхати, залишилися вдома і були в окупації.   

Я думаю, що до весни війна закінчиться. Холоди підуть - солдатів наших жалко, людей. Хочу щасливого майбутнього. Щоб все було в діток. Найголовніше, щоб не було голоду і холоду, а інше все - наживне.