Мені 75 років, я на пенсії. Працювала на шахті спочатку друкаркою, потім - на очисній дільниці. Четверо дітей в мене було, двох вже немає. Син старший підірвався, донька тільки померла. Поїхала біженкою в Германію, і там в неї знайшли рак четвертої стадії. Зараз її тіло там в морзі, чекає кремацію. Я виїжджала до сестри в Миргород, коли тут почалися вибухи. 

Мене волонтери опікали. Ночувала в Дніпрі у волонтерів. Вони мені квиток купили, посадили на маршрутку до Миргорода. Я їм дуже вдячна, дуже гарні дівчата і хлопці. Я у них прожила два тижні. Вони мене годували - дуже гарні люди. Потім я приїхала додому. Зараз вдома. Хоч і кожну ніч стріляють, сидимо і тремтимо, але вдома

З продуктами проблем не було, були б гроші. Нам дають допомогу, ліки в аптеці є, їжа в магазинах є. Здоров’я тільки немає, а так - все є. 

Мені б хотілося, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб хоч трохи пожити в мирі, щоб люди не страждали.