Анна Мотрунич, 9 клас 
Грушівська гімназія
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шакалець Юліянна Іванівна

«1000 ДНІВ ВІЙНИ. МІЙ ШЛЯХ»

Війна – це страшне слово. Вона здатна перевернути все з ніг на голову. Через неї страждає багато невинних душ, в тому числі і тварин. Війна принесла глибокі зміни в житті кожної української родини та повністю змінила наш світогляд. Протягом 1000 днів російсько-української війни кожен українець пройшов безліч тяжких випробувань, але попри все ми залишаємось сильними.

Зранку, 24 лютого 2022 року я як завжди збиралася до школи. Як пішла на кухню поснідати, то почула вертоліт, що летів надто низько. Тоді ми з сестрою та мамою неабияк перелякались.

Ввімкнувши телевізор, ми почули, що розпочалась війна. Цей день перевернув реальність для всіх українців. Тоді я ще не розуміла, що моє життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Перші дні всі були наповнені страхом та тривогою. Люди, які звикли жити в мирі,  не могли повірити в те, що відбувається. Було жахливо чути про нові обстріли та втрати. Це відчувалось як якийсь страшний сон і всі вірили, що він ось-ось закінчиться. Але цього не сталося.

Кожної ночі я боялась засинати, адже в любий момент могла початись повітряна тривога. Тоді ми спускались до підвалу і постійно перевіряли новини.

Згодом люди зібрались і почали допомагати один одному. Малі підприємства перетворювалися на центри допомоги, а прості люди стали волонтерами. Ніхто не залишався осторонь.  Ми часто збирались у школі, щоб плести сітки для військових. Приходило чимало людей, щоб допомагати. В такі моменти ти дійсно розумієш, що в єдності велика  сила. Війна об’єднала українців в одну велику родину. Кожен старався допомагати чим тільки міг і тим самим робив свій безцінний внесок для батьківщини. Ми з сім’єю готували їжу для військових, яку волонтери пізніше передавали на фронт. У важкі моменти варто не забувати допомагати один одному, адже тільки так ми можемо залишитись людьми.

Протягом цих 1000 днів війни я стала свідком надзвичайної сили та стійкості українського народу. Наші люди зуміли підтримати бойовий дух та не впасти у відчай і не здатися своїм емоціям.

Та попри все були моменти глибокого смутку. В перші місяці війни мій дядько пішов воювати. Було надзвичайно страшно та тривожно прощатися з ним. Тоді я переживала не лише за його здоров’я, але й за життя. Згодом і мій другий дядько також відправився на фронт. Я хочу висловити їм велику вдячність за те, що вони зробили для нашої країни, за їхню мужність та відважність та велику силу, яку вони показали.

Минав час і я зрозуміла, наскільки важливими є наша багата культура та традиції. Це те, що відрізняє нас від інших та робить нас особливими.

В культурі важливо розрізнити, що наше, а що нав’язане й чуже. Багато українців це також зрозуміли, наскільки важлива культура. Я бачила, як на просторах інтернету з’являється велика кількість відео про наші давні традиції, українські слова (паляниця). Виявляється є і українські страви, про які всі ми забули: тетеря, книші,  кваша, зубці. Саме в час війни потрібно пригадати наші традиції та давні звичаї, щоб не забути хто ми такі. Адже  боротьба за незалежність – це не лише військове протистояння, але й культурна війна. Нашу культуру неодноразово хотіли знищити і тому пам’ятати її дуже важливо для самих нас. Пори культуру не менш важливою є історія України.

Лише знаючи свою історію, ми можемо не розгубитись в цьому світі. Тому я почала більше цікавитись нею і дізналась багато чого нового, про що раніше навіть і не здогадувалась.

Сьогодні, через 1000 днів після початку війни, я відчуваю надзвичайну гордість за свою країну та її народ. Українці вкотре показали свою незламність та силу духу. І надзвичайно вражаючою є єдність українців у складні часи. Волонтери, військові, громадські діячі – це наші герої і їхні  подвиги ми будемо пам’ятати вічно. Я вдячна кожному військовому за те, що вони, ризикуючи своїм життям, захищають Україну. Думаю це є безцінним для кожного з нас.

Пройшло стільки днів, а Україна досі показує свою стійкість і ми обов’язково дійдем до перемоги!

Досить смертей, сліз... повітряних тривог! Хочеться прокинутись і почути, що ми ПЕРЕМОГЛИ! Сльози радості переповнили б нас усіх! Залишиться тільки сказати слова вдячності нашим героям-ангелам і тим, хто повернеться додому з перемогою.

Ми будемо дякувати, дякувати, дякувати… А поки ми стоїмо, стоїмо, поки є сил… Перемога буде за нами! Боже, допоможи нам!