У перший день війни я почула вибухи. Спочатку не зрозуміла, що це. Подзвонила донька та сказала, що почалась війна. Мені стало дуже страшно. Я нікуди не виїжджала, всі мої рідні залишаються в Дніпрі. Мій чоловік має інвалідність, нам давали гуманітарну допомогу. Це для нашої родини дуже важливо. За час війни найбільше мене шокувало, що росіяни обстрілюють людей. Багато загиблих. Як таке може бути? Дуже шкода всіх, хто постраждав від бойових дій. 

Мене приємно вразило, що українці згуртувались та допомагали військовим. У такі важкі часи люди не думають про себе, а намагаються підтримати ЗСУ.

Мої діти психологічно тримаються, а я постійно на заспокійливих. Багато людей загинуло у Дніпрі. Кожного дня живеш і не знаєш, куди прилетить. Я чекаю миру. Майбутнього для себе не бачу, бо у мене похилий вік. Головне, аби все було добре у дітей та онуків.