Після окупації Енергодару у місті почалося пекло. Росіяни їздили по вулицях на танках. Поводили себе дуже нахабно. Ми питали їх, від чого вони нас рятують? У відповідь була лише агресія. Це було дуже страшно. Потім почали брати у полон місцевих та катувати їх. Кожного дня я думала, що це мій останній день. По вулицях я ходила з опущеною головою, аби не зустрічатися очима з орками. 

Гуманітарна ситуація у місті була дуже складною. Магазині були порожніми. Банкомати не працювали, а готівки у багатьох не було. Медикаментів також не вистачало. Те, що росіяни завозили, було неякісним та жахливим. 

Коли я з родиною виїжджала з міста, нас обстрілювали окупанти. На щастя, ми не загинули.

Зараз зупинилась у Южноукраїнську. Дуже хочу повернутись додому. Енергодар для мене – найкраще місто на землі.