Я працюю директором школи. З першого дня війни перейшла працювати на дистанційний режим. Кожного дня село залишали люди. Будівля школи перетворилась на пункт евакуації. Звідти їхало все більше і більше людей. В один момент селище стало порожнім.

З вчителями, які залишились, я збиралась на дитячому майданчику, це допомагало морально триматись. Мої сини та онуки зараз – за кордоном. Сподіваюсь, що я їх скоро побачу. Вірю, що війна закінчиться раптово.