Лобач Мілана, 5 клас
Ліцей №2 ім. Л.Х. Дарбіняна
Вчитель, що надихнув на написання есе: Потаніна Інга Анатоліївна

Війна. Моя історія

Моя родина звичайна: я, мама й тато. 24 лютого о 4 годині ранку в нашу родину і родини всіх українців прийшло велике горе. Ми прокинулися від страшного вибуху. Почалася повномасштабна війна.

Наступного дня мій тато пішов захищати нашу країну, а я з мамою змушені були жити з тіткою, бо нам було дуже страшно залишатися вдвох, коли літали в нас над головами літаки та ракети. Ми часто ходили до сховища, брали із собою маленьку собачку, яка нас веселила й довго там сиділи.

У магазинах закінчувалися продукти, але наш місцевий хлібзавод працював постійно, то ми смажили сухарики, які були дуже смачні.

Кожного дня ми допомагали захисникам нашого міста, готували смачну їжу. Декілька днів намагалися розповісти рідним, які проживають в росії, про ті звірства, що робить їхня країна, але вони не хотіли нас слухати.

З настанням літа стало трішки безпечніше й веселіше в нашому місті. Мені дуже хотілося до нашого Азовського моря, де ми кожного літа відпочивали з родиною, але…

Я вірю, що скоро настане той день, коли Збройні Сили України повернуть усі території нашої держави, мій тато повернеться з війни додому, і ми будемо святкувати НАШУ ПЕРЕМОГУ!

Слава Україні!
Героям Слава!