Микитюк Дмитро, 11 клас, Дунаєвецький ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гав’юк Ольга Євгенівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна. Це слово завжди звучало для мене десь із підручників історії, з документальних фільмів чи розповідей дідуся. Але ніколи не думав, що воно стане частиною мого власного життя. Ось уже тисяча днів війни, і всі ці дні — це мій шлях, шлях моєї родини, друзів, знайомих.

Шлях усієї країни – шлях боротьби за існування, за життя, за майбутнє.

Ще три роки тому я прокидався в своїй кімнаті, думаючи про школу, прогулянки з друзями та літні канікули. Зараз я прокидаюся, слухаючи новини і звуки сирен. Життя змінилося і тепер я вже не мрію про відпочинок на морі чи закордонні подорожі. Я мрію про мир. Про те, щоб моя країна знову була захищеною, щоб мої рідні та близькі були в безпеці. І я вірю, що тільки у відчайдушній боротьбі зі всіма можливими ворогами України, як зовнішніми,так і з внутрішніми, лежить ключ до захисту та відродження нації.

І вірним союзником у цьому стануть країни колективного заходу – домінуюча та зразкова сила людської співпраці гідна поваги та захоплення. Вони – це наше захищене майбутнє та наша “Золота епоха”.

Мій шлях війни почався з ранку, коли я почув у новинах, що окупанти розпочали повний наступ на нашу Україну. Вулиці нашого міста спорожніли, наче вранці після сильного дощу. Люди не знали, що робити, куди бігти, і кожне обличчя було ніби змито водою страху.

У голові пульсувала тільки одна думка: «Це справді відбувається?». Але відповідь вже звучала у повітрі, разом із сиренами та першим вибухом.

Я зрозумів: війна стала реальністю. Відчуття страху та невідомості охопило кожного з нас. Українська держава зуміла добре пережити найстрашніші дні війни — перші. На більшій частині територій фронт навіть не існував, контроль втрачався районами та областями. Подібна динаміка конфлікту зараз, мабуть, призвела б до капітуляції, проте тоді правильна інформаційна політика та самоцензура всіх інформаційних площадок призвела до концентрації небачених сил та значних успіхів у стримуванні та зламі експансіоністських планів.

Кожен з нас, навіть ті, хто залишився вдома, тепер на своєму фронті. Друзі нашої родини, які вступили до лав Збройних сил України, стали для мене прикладом справжньої мужності та самовідданості.

Ми всі, незважаючи на відстань чи походження - єдиний народ, що об'єднався, щоб жити у вільній та квітучій державі. І просто зараз ми відстоюємо честь минулого та процвітання майбутнього. Але не можна забувати й про теперішнє, потрібно завжди бути соціально відповідальним громадянином та допомагати військовим у протистоянні не лише на лінії близького зіткнення.

Зараз, коли я озираюся на ці тисячу днів, розумію, як багато змінилося. Війна навчила мене цінувати кожну хвилину життя, кожен момент із близькими, кожне тихе ранкове сонце.

Я став більше цінувати дружбу, людяність і сміливість тих, хто щодня бореться за нашу  волю. Проте , навіть  будучи живими , не кожен військовий залишиться цілим фізично або психічно . І це не тільки про військових, ПТСР – пост травматичний стресовий розлад, виникає внаслідок подій, котрі ушкоджують психіку. Тепер уявіть скільки цивільних людей та військових страждають на ПТСР, і зараз, дуже часто, причиною є стресові ситуації , що виникли внаслідок війни. Когось це не торкнеться взагалі, а когось залишить хворим на все життя, бо ми маємо справу з підступним ворогом , який вбиває і нищить все навкруги.

Головне - це розуміти важливість проблеми та намагатися допомогти таким людям, а не ігнорувати їх, адже здорова нація – це запорука побудови здорової та сильної держави. Наше майбутнє, залежить від нас та наших дій.

Мій шлях війни — це шлях усвідомлення, що кожен день — це шанс бути сильнішим. Це шлях, рухаючись яким я зрозумів, що справжні герої — це не тільки ті, хто бореться зі зброєю, а й ті, хто продовжує жити, продовжує любити та допомагати іншим. Але я знаю, що ми всі разом переможемо. Що ми відбудуємо нашу країну, повернемо втрачені домівки і знову будемо жити у світі миру та спокою.

І тоді, через багато років, будемо розповідати нашим дітям про ці дні, як про складний, але важливий шлях до свободи.

Моя Україна — сильна. Ми збудуємо заново — сильну, вільну і щасливу Батьківщину .Кінець форми І я вірю в нашу перемогу!