Ковальчук Вікторія, 10-б клас, Печерський ліцей № 75

Вчитель, що надихнув на написання — Пошванюк Надія Степанівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів — це 1000 світанків і 1000 заходів сонця. Тисячі різних історій, що відбулися за час війни, яка змінила не лише обличчя моєї країни, а й мій внутрішній світ. Шлях крізь ці дні — це зростання, втрати, сила й надія, яка, попри все, не згасала.

Коли почалися перші дні війни, я була у стані шоку. Світ здавався хаотичним, нестабільним і небезпечним. Життя поділилося на «до» та «після». Коли все ще здавалося нереальним, гадалося, що це швидко закінчиться. Як багато інших, я сподівалась на швидке закінчення конфлікту, на те, що життя повернеться до своєї буденного ритму. Однак із кожним днем ставав усе яснішим той факт, що війна затягнеться, і нам доведеться вчитися жити в нових умовах. Перші місяці війни були випробуванням, яке навчило мене важливим речам: швидко приймати рішення, бути відповідальною не лише за себе, а й за тих, хто поруч. Події в країні загострили відчуття спільності — у будь-якій ситуації, навіть найстрашнішій, ми шукали підтримки одне в одного. 

Я бачила неймовірну кількість людей, сила яких розкрилася в моменти найглибшого відчаю.

Люди, які раніше не мали досвіду в допомозі іншим, ставали волонтерами, організовували гуманітарні місії, підтримували армію та захищали свої міста.

Війна навчила мене цінувати моменти миру та стабільності. У мирний час ми не помічаємо, якою важливою є можливість планувати захоплюючі прогулянки з друзями, цікаві поїздки з сім’єю, або просто спокійно проживати кожен день. Ми не завжди усвідомлювали, якою безцінною є сама можливість для такий дій.

Боротьба перевернула це з ніг на голову. В один момент світ здався хаотичним і непередбачуваним.

Щоденні події стали залежати від того, де проходить лінія фронту, чи буде вода і світло, чи буде безпечною дорога до школи.

Війна навчила жити «тут і зараз», не відкладати будь-що на потім, і ніколи не зупинятися, а йти вперед, за своїми бажаннями, за своїми мріями і метами.

Моє зростання було не лише фізичним, але й духовним шляхом. Я зрозуміла, що війна не лише руйнує, але й будує: вона будує нові стосунки, нову віру в майбутнє, нове розуміння того, що таке справжня свобода. Події змусили мене переосмислити те, що я вважала важливим. Цінними для мене стали моменти щирої розмови, усмішка, та можливість допомогти комусь у скрутну хвилину.

Протягом цих тисячі днів я багато що втратила. Є дні, коли здається, що світ розсипається на шматки.

Друзі, які поїхали за кордон, міста, які вже буде неможливо відвідати — усе це залишає незгладимий слід на серці. 

Однак, кожна втрата робила мене сильнішою, а кожна рана вчила цінувати те, що в мене є зараз.

Мій досвід війни –— це не лише про втрати, але й про здобутки. Це шлях хто усвідомлення того, хто я є, і ким я стала за цей час. 1000 днів війни залишили в мені слід, але водночас загартували, навчили бачити світ по-іншому і знаходити надію там, де її майже не залишилось. І що б не сталося далі, я знаю, що ми пройдемо цей шлях до кінця. Разом.