Коваль Надія, Одеський ліцей №40 Одеської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе — Лук’янова Ольга Володимирівна

"1000 днів війни. Мій шлях"

Зовсім скоро настане день, думка про який розриває душу — тисячний день війни. Саме тоді — тисячу днів тому — життя українців перевернулося назавжди. Протягом повномасштабного вторгнення кожен поніс якусь утрату. Хтось втратив рідну людину, хтось дім, друга або домашнього улюбленця, який залишився під обстрілами. Комусь довелося покинути рідний край, знаючи, що він ніколи не повернеться. Кожен українець має свою історію, яка назавжди закарбується в його пам’яті. Комусь буде досить сторінки, щоб про це розповісти, а комусь — і книги не вистачить...

Закінчиться війна — та наші спогади ніколи не помруть, змушуючи наше серце стискатися. Обстріли, відключення світла, постійна внутрішня тривога — все це незабутній досвід, що залишиться з нами на все життя.

Війна дуже змінює людей: кожен спогад, кожна пережита подія залишає глибокі шрами, що ніколи не загояться. Тож нам лиш доведеться жити далі, плекаючи надію, що ми більше ніколи не відчуємо те, що відчули 1000 днів тому.

Як і у кожного українця, у мене теж є своя історія. Одного ранку 24 лютого 2022 року я прокинулася і з самого початку зрозуміла, що щось не так.

Чомусь мама з татом сиділи на кухні і про щось тривожно перемовлялись. Подивившись на годинник, я відразу помітила, що мама не розбудила мене в школу. «Щось вже трапилось?» — подумала я. Я зайшла на кухню і одразу почула фразу, яка ніколи не зітреться із моєї пам’яті: «Доню, почалася війна…». Я пішла в кімнату, думки ніяк не слухались мене: вони хаотично рухались в голові, метались ураганами. «Невже почалася війна!?» — мовила я пошепки.

Я раніше чула про війну лише на уроках історії та читала у літературних творах.

Я часто чула про ІІ світову війну, але що я могла подумати про неї? Звичайно, це жахливо, люди вмирають, цілі міста руйнуються, звірства і голод — мене завжди жахали такі історії, але тоді, сидячи в своїй кімнаті, я насправді зрозуміла, про що нам казали в школі, що тоді відчували люди.

Я відкрила телефон, зайшла в чат з друзями. Була восьма ранку, але ніхто не спав. Повідомлення в месенджері змінювалися одне за одним. Проте я ніяк не могла усвідомити, що це все відбувається насправді. І тут пролунав вибух — переломний момент мого життя. Саме тоді я зрозуміла, що йде війна. Вікна здригнулися, а телефон розривався від повідомлень друзів. А я, 12-річна дівчинка, вмить подорослішала…

Зовсім скоро настане день, думка про який розриває душу — тисячний день війни…