Татарінцева Наталія, 9-б клас, Дунаєвецький ліцей №2

Вчитель, що надихнув на написання — Ящишена Ніна Миколаївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна завжди є важким випробуванням, яке змінює життя не лише тих, хто бере в ній участь, а й кожного громадянина країни. Для мене ці майже тисяча днів війни стали часом глибоких змін, переосмислення життя та надій, часом болю та втрат, але водночас і віднайдення сили, якої я навіть не підозрювала у собі. Це час, коли кожен із нас змушений був навчитися жити в нових умовах, де реальність завжди дає нам випробування, одне з яких є війна.

Я з невеличкого містечка, де час завжди йшов неквапливо. Моє дитинство проходило серед полів, зелених садів і звуків спокійного життя.

Війна? Це було щось далеке, усе, що ми про неї знали ‒ це те, що писали в книжках, або те, що розповідали старші. Однак одного дня все змінилося. Мені, як і всім українцям, важко було усвідомити, що війна так близько. Перші дні війни мене шокували. Я пам’ятаю, як ми всією родиною сиділи біля телевізора, слухали новини і намагалися зрозуміти, що буде далі.

На початку війни, здавалося, що це жахіття не може тривати довго. Багато хто з нас вірив, що все скоро закінчиться і ми повернемося до звичайного життя. Однак дні перетворювалися в тижні, тижні ‒ в місяці, а незабаром і тисяча днів. 

Цей час був позначений страхом за близьких, болем від новин про втрати, проте неймовірною єдністю людей, які об’єдналися для того, щоб допомагати один одному, боротися за свободу та відстоювати кожен клаптик своєї землі.

З початком війни змінилася й моя школа. Ми перейшли на дистанційне навчання, але увага була розсіяною, а думки постійно повертались до одного: до війни. Сидіти склавши руки не міг ні один українець.

Я з друзями плела сітки для військових, разом ми допомагали збирати теплі речі для переселенців, які приїжджали з гарячих точок. 

Люди, які втекли з-під обстрілів, здавалися такими слабкими, але водночас неймовірно сильними. Вони показали мені, що навіть у найбільш жорстокі часи людяність не зникає.

Війна не лише зруйнувала наші міста та домівки ‒ вона змінила нас морально. Я навчилася цінувати прості речі: ранкове сонце, прогулянки з друзями, розмови з сім’єю за чашкою чаю. Усе це стало справжнім дарунком, бо кожен день міг бути останнім у звичайному розумінні. Слова про те, що життя коротке, набули нового значення. Тепер розумію: кожна хвилина, проведена з рідними, ‒ це безцінний скарб.

Тисяча днів ‒ це не просто час, це відрізок життя, коли ти змінюєшся більше, ніж за всі попередні роки. Закінчення війни ще, на жаль, не видно, та попри все я вірю, що обов’язково настане день, коли зможемо сказати: «Ми вистояли!» І ці 1000 днів будуть у пам’яті не лише як час болю, а й як час нашої незламності, нашої боротьби за життя та свободу.