Чеб Мирослава, вчитель, Чарторийський ліцей Маневицької селищної ради

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Подія, яка змінила все, стала справжнім випробуванням для людяності. У моменти найглибшого болю проявляється те, що нас об’єднує і дає силу вистояти - допомога. Вражаюча здатність співчувати й підтримувати стала для багатьох орієнтиром у темний час. Для мене таким рубежем став ранок 24 лютого 2022 року. Тоді почалася повномасштабна війна, але водночас відкрилася нова реальність - сила підтримки, яка змінила свідомість людей, громад і всього суспільства. Як учитель історії, я роками навчала дітей бачити в минулому не лише факти, а й закономірності.

Говорячи про війни, ми завжди шукали відповіді на запитання: що рятує людство? І навіть діти розуміли: не перемоги чи зброя, а милосердя. Співчуття та бажання допомогти - це те, що дає світло там, де його майже не залишилося.

У перші дні війни наша домівка на Волині приймала людей, які втратили безпеку й затишок рідних країв. Вони мовчки заходили до школи, перетвореної на тимчасовий притулок, зі скромними речами в руках. Їхні діти сідали на підлогу спортивного залу, а ми разом щодня намагалися принести їм хоч трохи тепла: теплий борщ, ковдри, книжки.

Один маленький хлопчик сказав: "Тут не стріляють". Ці прості слова закарбувалися в моїй пам’яті як нагадування про те, що справжнє щастя саме в мирі.

Як казав Андрей Шептицький, найбільша зброя - це любов і правда. Саме це підтверджували прості щоденні дії кожного з нас. Сусідка випікала хліб для переселенців, а мій учень став волонтером - носив коробки з гуманітарною допомогою. Усі ці люди не шукали слави, вони діяли за покликом серця. Таких героїв дуже багато, і кожен із них залишив свій слід у моєму житті. Наші уроки в школі також змінилися. Ми більше не зациклювалися лише на фактах історії - почали говорити про відповідальність. Разом створювали проєкти для допомоги військовим і переселенцям, писали листи підтримки та працювали на благо країни.

Один вислів моєї учениці запам’ятався особливо: "Україна - це її люди". Це відкриття стало справжньою перемогою.

Мир - це не просто тиша від вибухів. Це стан, коли кожен готовий підтримати ближнього. Проїжджаючи села та міста, можна побачити людей із різних куточків України, які об'єднувалися заради спільної мети. Бабуся жертвувала частину своєї пенсії на солодощі для дітей переселенців. Незнайомець приносив ковдри для тих, хто потребував. Це і є міцна основа нового українського суспільства. Один із найбільш болючих моментів для мене був похорон мого колишнього односельчанина Михайла. Він мріяв стати будівельником, але обрав передову й героїчно загинув.

Його мати тримала в руках прапор України й шепотіла: "Хай всі живуть...". У ті хвилини я зрозуміла, що ми - це також пам'ять і усвідомлення викликів долі.

Допомога іншим змінює не тільки їх, але й нас самих. Вона стає силою, яка формує нову націю - свідому та об’єднану. Кожен добрий вчинок допомагає нам перемагати зло. У школі я бачила, як діти виросли через цей досвід - вони почали розуміти справжню цінність єдності та взаєморозуміння. З того часу минуло вже багато місяців, але спогади про ті перші дні війни залишаються яскравими.

Я пам'ятаю, як ми з колегами організовували заняття для дітей у підвалі школи, коли звучали сирени. Ми намагалися зберегти для них відчуття нормальності, навіть у таких умовах.

Одного разу до нас приїхала група волонтерів з інших областей. Вони привезли не лише гуманітарну допомогу, а й провели для дітей майстер-класи з малювання та ліплення. Це був ковток свіжого повітря для всіх нас. Діти сміялися, творили, і на мить забули про війну. Я також згадую, як одна з моїх учениць, Марічка, написала вірш про мир. Вона читала його на шкільному заході, і в залі не залишилося байдужих. Її слова торкнулися сердець усіх присутніх.

Ці моменти нагадують мені, що навіть у найтемніші часи ми здатні знаходити світло. Наша спільна мета - зберегти це світло і передати його наступним поколінням.

Мир - це не лише відсутність війни. Це стан душі, коли кожен з нас готовий простягнути руку допомоги, поділитися теплом і підтримкою. Це розуміння того, що ми всі - одна велика родина, і тільки разом можемо подолати будь-які труднощі. Я вірю, що наша країна відродиться ще сильнішою, з новими цінностями та глибшим розумінням того, що справжня сила - в єдності, любові та співчутті. Ми вже зробили перші кроки на цьому шляху, і я впевнена, що попереду нас чекає світле майбутнє.