Наша сім’я під час війни втратила бабусю. Ми постійно перебуваємо в Харкові. У нашій квартирі були вибиті вікна, а в гаражі на машину впала бетонна плита. Кожен день - це стрес від тривоги та вибухів.

У перший день війни ми прокинулися від вибухів, зібрали речі і перебралися у підвал дитячого садка, де перебували два тижні. Потім прильоти зачепили територію садка: вибило вікна, а дах пробило, і ми були змушені виїхати. Діти прокинулися від вибухів, дуже перелякані, але зібрали свої речі та просили взяти іграшки, з якими спали.

23 січня 2024 року в 200 метрах від нашого будинку впала бомба, вибух був потужний, будинок здригнувся, загинули люди, яких я знала особисто, серед них 8-річна дівчинка, моя вихованка. Вересень 2022 року мій чоловік через стрес на роботі втратив свідомість і дві доби був непритомний у реанімації.

Кожен день зараз страшний. Ми стикаємося з цим щодня та підтримуємо один одного у колі сім’ї. На початку війни були проблеми з продуктами та ліками, допомагали волонтери. На території дитячого садка, де я працюю, знаходили дуже багато осколків від снарядів, які забрала військова прокуратура.