Борцова Анна Сергіївна, учениця 9 класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №14 Білозерської міської ради, Донецька обл., м. Білозерське,

Вчитель, який надихнув на написання есе: Раленко Анна Юріївна

Людина… Чудернацьке створіння ця людина! Вона наділена безмежними можливостями, високим рівнем інтелекту, здатністю аналізувати ситуацію, умінням відчувати світ. Але цінувати звичайні миттєвості життя вона починає тільки після того, як з’являється загроза їх втратити. Ніколи б не подумала, що я, чотирнадцятирічна дівчинка, буду розмірковувати над цими філософськими питаннями. Мені б з подругами теревенити, ламати голову над тим, яку кофтинку підібрати під модні чорні джинси та планувати веселі вихідні в компанії друзів. Але одного дня мені довелося подорослішати…

Один день. Він закарбувався в моїй пам’яті на все життя мимоволі, стрімко, невпинно. Неначе все у цьому світі розділилося на «до» і «після». Війна.

Я чула це слово раніше від бабусі з дідусем, від мами з татом, від учителів у школі, але відчувати його почала тоді, у 2014 році. І ці відчуття не полишають мене, на жаль. Я ніколи не цікавилася новинами, завжди вважала, що це – справа дорослих. Але того дня ми всією родиною сиділи біля екрана телевізора, слухаючи інформацію про жахливі розстріли людей на Майдані, і мовчали. Ця тиша надовго закарбувалася у моїй свідомості, бо кожен із нас передчував лихо, відчував, що воно поруч, але не усвідомлював наскільки. Один день змінив історію України і життя кожної родини українців назавжди. Слово «війна» не виходило з думок, воно надовго оселилося там і почало без зупину руйнувати життя і змінювати свідомість. Кожен день приносив більші потрясіння. «Невідомі у балаклавах увірвалися до місцевих адміністрацій», «Сепаратисти продовжують руйнувати міста і вбивати мирне населення», «Ідуть важкі та кровопролитні бої за Донецьк», «Іловайський котел», – лунало звідусіль.

Я живу в місті Білозерське, ще його називають 101-м кілометром. Адже саме ця відстань відділяє моє місто від Донецька. Війна простягнула свої пазурі до мого рідного краю. І хоча бойових дій на території міста не було, але відлуння війни я чула і відчувала.

Я бачила танки, які колонами проїжджали через місто, чула відголоски вибухів, від яких, задавалося, завмирало серце, дивилася на небо, яке заполонили військові літаки і гелікоптери. А в голові лунало: «Війна поруч, зовсім поруч».

Я пам’ятаю, як родичі з Донецька, рятуючись від обстрілів, раптово переїхали до нашого маленького шахтарського містечка, як усім класом ми заспокоювали однокласника, чий тато поїхав на війну, як протягом кількох місяців у місті не було питної води, тому що сепаратисти обстрілювали фільтрувальну станцію. Ніколи не забуду, клянуся, що ніколи не забуду!

Перебираючи речі у шафі, я натрапила на альбом з фотографіями. Дякуючи сентиментальності моєї мами, навіть в еру комп’ютерних технологій ми все одно зберігаємо паперові фотоальбоми. В одному із них були фото нашої сімейної прогулянки Донецьком. Я побачила маленьку себе з татом на фоні Донбас Арени, ми тримали чорно-помаранчевий рушник, на якому було написано «Шахтёр»; побачила фото нашої сім’ї в дельфінарії, біля великого фонтану; фото з бабусею та дідусем, які милуються красою бульвару Пушкіна. Для мене ці фотокартки є надзвичайно цінними, адже там ми – щасливі, адже там…немає війни. День…один день, коли немає війни.

Майбутнє формується теперішнім поколінням. Знову філософія, знову ця «дорослість»… В щиро вірю, що в майбутньому настане мир і буде день, коли закінчиться ця страшна війна.

Я мрію хоча би ще раз відвідати Донецьк, український Донецьк. Тільки уявіть собі, яким би стало це місто квітучим і розвиненим без війни! А знаєте, набридло мені бути дорослою, хочу знову стати дитиною, яка щиро радіє кожному дню, колекціонує позитивні емоції і, навіть, вірить у Санта Клауса. Збираючи всю свою «дитячість» я загадую бажання і щиро вірю, що воно здійсниться: «Любий Санта Клаусе, подаруй нам всім мир, ми не хочемо більше війни!». І, повертаючись до «дорослої себе, хочу додати: цінуйте життя, насолоджуйтеся кожною хвилиною, радійте щодня, закохуйтесь щодня, мрійте, живіть!