Коли почалася війна, все змінилося за лічені хвилини. Місто, яке я знав, перестало існувати. Я живу з мамою, вона має інвалідність. У мене немає роботи, виживаю потихеньку. Отримую гуманітарну допомогу. Сім місяців не було води. Я ходив набирав.

Магазини зачинилися, вулиці опустіли, а в повітрі стояв запах тривоги. Я залишився, бо це моя земля. Кожен день приносить нові виклики, але я не втрачаю надії. Вірю, що цей час мине, і ми повернемося до мирного життя. Кожен вибух нагадує, наскільки важливо берегти мир. Я мрію про день, коли знову можна буде жити без страху. І ця мрія дає мені сили рухатися вперед. Бо лише віра і надія допомагають вистояти.