Я живу одна. Один син поїхав до Москви, а інший до Києва.
Я підмітала у дворі і несподівано почалася стрілянина. Я побігла до сусідки навпроти. Адже ми ще не знали, що це таке, були в шоці. Ми з нею сховалися в підвалі, сиділи там і молилися, поки не перестали стріляти. А потім з кожним днем ставало все жахливіше. Ночували в підвалі.
Під час обстрілів постраждала моя квартира, вилетіли вікна. Сусіди позабивали дошками, щоб ніхто не лазив, і вона стояла так цілий рік.
Мені важко пересуватися. Я пережила інсульт, паралізувало ліву сторону, ледве ходжу з паличкою. Соціальний працівник приходить і купує мені продукти.
Зараз не стріляють, але все одно душа болить. Немає спокою. Кожен день боюся, що почнеться стрілянина, не дай Бог. Ми пережили страшне…
Мрію зустрітися з синами і жити з ними під мирним небом (плаче).
.png "Імена")
