Захарко Віолетта, ВСП "Фаховий коледж зв'язку та інформатизації Державного університету інтелектуальних технологій і зв'язку"

Викладач, що надихнув на написання есе — Борик Ірина Дмитрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Ця цифра звучить моторошно, як щось майже нереальне. Раніше було і страшно уявити, що таке може статися і з Україною у двадцять другому столітті. Проте зараз для мене це реальність, яку я переживаю кожного дня. За цей час моє життя поділилося на «до» і «після». Колись звичайні буденні речі стали недосяжною мрією, а нова реальність навчила цінувати кожен момент та кожну людину поруч.

Мій шлях під час війни – це шлях змін. Спершу було багато страху. Я не знала, що буде завтра, чи зможу обійняти близьких, побачити друзів, повернутися до звичного життя.

Роздумуючи все це у перші дні війни, для мене було жахом: я дивилася новини та не знала, чи зможу знову почути бабусю та дідуся, своїх друзів, та як взагалі вижити. Але з часом страх перетворився на мотивацію діяти. Я зрозуміла, що маю не лише виживати, а й бути корисною, допомагати тим, хто поруч. Тому з кожним днем я намагалася підтримувати морально людей, а в особливості своїх друзів, переконуючи їх, що все буде добре — навіть коли й сама не знала, що буде вже завтра.

Війна стала випробуванням для всіх нас, але водночас і уроком.

Я навчилася справжньої цінності людського життя, сили спільності та підтримки. Кожен новий день приносив нові випробування, але й нові можливості для початку чогось більшого та майбутнього.

1000 днів війни зробили мене сильнішою.

Це не просто про силу тіла чи витривалість. Це про силу духу, віру в справедливість і в те, що ми зможемо подолати всі труднощі. Мій шлях ще не завершено, але я впевнена, що разом з іншими ми наближаємо день, коли зможемо сказати: війна закінчена, ми перемогли!