Ми жили в прикордонному місті, яке весь час щільно обстрілювали – перебувати там було надзвичайно важко і небезпечно.

Перший день війни назавжди залишиться в пам’яті. На руках була дитина 2 місяців, а старшій – 11 років. Було страшно, але до 5 березня ми чекали на зміни і сподівалися, що жах закінчиться. На жаль, чуда не сталося, і 5 березня ми виїхали до сусідньої області.

Дитина не могла зрозуміти, що таке може бути, була дуже схвильована і сильно переживала. Найстрашніше – той день, коли залишали дім і виїжджали, була лише одна думка: вижити. Психологічно це було надзвичайно важко.