Я проживаю тут з 1947 року. У 2013 році поховала діда, він сильно хворів. З 2014 року живемо в постійній напрузі. У нас в городі впала міна і не розірвалась. З тих пір вона так і лежить там. Як міна гримнула в городі - я оглухла після цього.

Хочеться все забути, але мені вже 83 роки, і все лізе в голову. Пригадується і погане, і хороше.

Ми отримували продуктову допомогу від Фонду Ріната Ахметова, допомагали і самаритяни [Союз самаритян України], і «Карітас» ліками. Для нас це була велика підтримка. Ми дуже вдячні.

Найбільша мрія - щоб більше не стріляли, бо тоді мене охоплює величезний страх, я ж і народилася у війну.