Я з міста Бахмута, інвалід другої групи. У мене цукровий діабет. Коли розпочалася війна, я не могла повірити. Потім чоловіку зателефонували з військкомату і забрали на війну. Я залишилась одна, і мені від цього було дуже погано. 

Не вистачає грошей на ліки, на уколи. Я потребую специфічного лікування. 

Найжахливіше, що ми пережили, - це бомбардування. Це життя у постійному страху. Я й досі боюсь повітряних тривог. Коли виє сирена, у мене починається паніка. 

З евакуацією мені пощастило - знайомий їхав на Кіровоградщину і нас з сусідкою вивіз. 

Коли я приїхала до Кіровоградської області, там були дуже привітні люди, поставились до нас із розумінням. 

Війна вплинула на родину дуже важко. Дружину мого брата і її батька розстріляли. Вони залишились у Бахмуті. Прожили там зиму з батьком і у травні сталась така трагедія. 

Ми сподіваємось на краще. Щомісяця чекаємо коли закінчиться війна. Я до останнього вірю, що ми переможемо і все складеться добре.